Розбивалась об тебе як хвиля об камінь...

Розбивалась об тебе як хвиля об камінь,
сил, розпрощатись з тобою, не вистачало.
Закрити двері у минуле я не зуміла,
вірити у майбутнє з тобою, було все що я так хотіла.
Розбивалась об тебе, коли зі скелі стрибала,
ти був моїм морем, моїм океаном.
Одне лише я не змогла зрозуміти,
Чому так легко мені було в тім океані топитись?
Розбивалась об тебе, як птаха об вітер,
втікаючи з полону у пошуках волі,
та без тебе так важко було на цім світі
що хотілось якомога скоріше вернутись у твої долоні.
Розбивалась об тебе та метеликів вбивала,
у животі, в голові… їх так лишилось мало...
Найгіршої смерті не могло для них бути..
як разом зі мною в тобі/океані тонути...