Такі схожі та різні, зовні та в середині

Я, звичайна дівчина-підліток, яка просто вирішила завести блог. Спитаєте: навіщо? По пораді друга. Чому саме цей сайт? Тому що тут вже є деякі статті однієї людини, які мені дуже сподобалися.

Коротко про мене. Мені всього 16 рочків. Начебто така мала, але вже багато чого бачила. Сама з Чернівців, зараз проживаю в Італії. І от не знаю плакати чи радіти. Тому що начебто живеш у європейській країні, все повинно бути на вищому рівні і т.д. Але не все так гладко як здається.
Дуже хочеться щоб моя перша «стаття» була про те які ми різні. Тому буду намагатися дотримуватися цієї теми.
Так от, оскільки я вже тут 3 роки, то мені довелось спілкуватися з багатьма людьми, так як змінила вже три школи тут, та відвідала (відвідую) безліч курсів по вивченню мови. Сама італійська, дуже гарна та мелодійна мова. Дуже шкода, що ті що нею володіють від народження не є такими ж самими. Не всі звісно. Але як то кажуть «одна вівця, все стадо портить». Так от до чого я веду, італійці, не дивлячись на все, є дуже підлими людьми. Вони тобі в очі кажуть що яка ти хороша, розумна, гарна і т.д., а за спиною вже обговорюють тебе, і думають як же тебе спаклюжити при всіх. Так, у мене дома (на Україні) теж такі люди є, але повірте їх набагато менше.
Ще одна з багатьох речей є те що, вони зовсім не готові до співпраці, допомагати один одному і т.д.
От де-де, а саме тут я зрозуміла таке зване «правило джунглів», «кожен сам за себе». От у нас, люди готові допомогти навіть не знайомій людині, а тут навіть друзям з дитинства не допомагають, лишають тебе «на проізвол судьби» у самий важкий момент, виправдовуючись тим що не можуть допомогти. А насправді ти просто для них «чужий». Навіть після 8 років взаємної співпраці.
Просто гидко від таких людей.